«Щоб ти жив в часи великих перемін» — з погляду китайця ці слова звучать як прокляття.
Для європейського менталітету цей вислів може сприйматись по іншому, зокрема як відмирання старого і народження чогось нового, можливо навіть кращого, яке потягне за собою і появу нових можливостей.
Те що ми живемо в часи великих перемін уже стало очевидним. Стару систему міжнародної безпеки й права остаточно зруйновано. Яскравим підтвердженням цьому є безкарне вторгнення РФ в Україну і невиконання умов Будапештського меморандуму його підписантами. ООН у цій ситуації також виявилась безпорадною, а звідси й уже нікому не потрібною міжнародною організацією.
Сьогодні стало очевидним, що старий світ відмирає, але, як кажуть «святе місце порожнім не буває», тому слід очікувати народження на його руїнах нового світового порядку і нової системи міжнародної безпеки й права.
Яким буде цей новий світ поки що сказати важко, але з огляду на зовнішню політику нинішнього президента США Дональда Трампа уже можна однозначно сказати, що він уже точно не буде Американським. До Сполучених Штатів уже немає тієї довіри, яка була колись. Виведення американських військ, а по суті їх втеча з Афганістану, значно підірвало довіру до США. Неоднозначна нинішня політика уряду Сполучених Штатів щодо своїх європейських союзників і їх досить млява реакція на збройну агресію РФ проти України також викликає багато запитань.
Послідовну позицію США поки що займають лише відносно Ізраїлю. Яскравим підтвердженням цьому є воєнно-політична підтримка Ізраїлю з боку Сполучених Штатів у його протистоянні з Іраном.
На європейському континенті сьогодні найбільш надійним союзником України у її війні з Росією є Великобританія.
Німеччина і Франція останнім часом також починають більш активно допомагати Україні, розуміючи які наслідки буде мати розширення російської експансії на Європейському континенті.
Щодо Росії, то її мета є очевидною. Путін і його команда прагнуть відновлення потуги РФ і роблять вони це шляхом поширення своєї сфери впливу на країни, які колись входили до складу СРСР. Росія уже фактично анексувала Білорусь, значно зміцнила свої позиції в Грузії, а для реалізації своїх імперських амбіцій їй вкрай потрібна була й Україна.
В подальших планах Кремля є і поширення свого впливу на інші держави Європи, про що уже відкрито заявляє президент Росії Володимир Путін.
Куди ми йдемо і яким завтра буде наш світ? Ми знову повертаємось до його розподілу на імперії, які мають свої сфери впливу, чи може глобалізація призведе до остаточного руйнування національних держав і створення якогось нового універсального світового уряду? Можливо з часом з’явиться й інша альтернатива, де буде створено нову систему міжнародних відносин і права на основі більш чіткої й виваженої регламентації взаємовідносин національних держав. На усі ці, а також багато інших важливих питань сьогодні ніхто не має однозначної відповіді.
А тим часом наше життя продовжується у часи великих змін і абсолютна більшість сподівається на їх швидке завершення та повернення до соціально-політичної стабільності і відновлення довготривалого миру та правопорядку.
Олег Березюк,
Інститут глобальної політики
(Зображення згенеровані штучним інтелектом)
